Ми, живі

Тематика книги

Художня література

Опис книги "Ми, живі" Айн Ренд

Головна героїня, волелюбна Кіра Арґунова, щосили намагається вирватися зглейких обіймів системи й порятувати коханого Лео. Але це нестерпно важко усвіті, де добро і зло зліпилися в одну почвару, вчорашні борці сталипристосуванцями, а партійні ідеалісти ідуть на ризик — та не на компроміс ізсовістю. І навіть коли все летить шкереберть, рідні й кохані зраджують, мряката сірість огортають і місто, і душу, Кіра не здається. До останнього кроку,останнього подиху, останнього зблиску світла вона йде до мети?

Для кого книга "Ми, живі" Айн Ренд

Для широкого кола читачів, усіх поціновувачів художньої прози та творчостіАйн Ренд.

Чи варто купувати цю книгу?

Цей роман — маніфест Айн Ренд проти комунізму, автобіографія «вінтелектуальному сенсі», спроба розповісти світові про більшовицьке зло.Вперше виданий у 1936 році.

Про авторку

Айн Ренд— американська письменниця, сценаристка, авторка світовогобестселера «Атлант розправив плечі», основоположниця об’єктивізму.Народилася в Санкт-Петербурзі в єврейській родині, яка після революції 1917року переїхала до Криму. Свої перші сценарії Ренд почала писати у вісім років,пригодницьку прозу — в десять. 1926-го авторка емігрувала до Америки, депрацювала помічницею режисера в Голлівуді. Пізніше переїхала до Нью-Йорка,щоб цілком присвятити себе філософії та літературній творчості.

Книжки на схожу тематику

• «Джерело» Айн Ренд, «Наш Формат», 2016рік
• «Атлант розправив плечі (комплект з трьох книг у футлярі)» Айн Ренд, «Наш Формат»,2015 рік

Відгуки про книгу "Ми, живі"

”Я хотіла написати роман про Людину проти Держави. Хотіла показати, якимцінним є людське життя і як аморально ставитися до людей мов до жертовнихтварин і керувати ними за допомогою фізичної сили. Мені це вдалося.” — _Айн Ренд

Найкращі цитати книжки

Арґунови втекли з Петрограда у Крим — чекати на звільнення столиці відчервоного ярма. Позаду вони лишили вітальні з високими свічадами, в якихвідбивались яскраві кришталеві люстри, зоставили напарфумлені хутра і конейдоброго роду, які возили їх сонячними зимовими ранками на прогулянки,широчезні вікна, що виходили на проспект зі статечних будинків — Кам’яноостровський, одну з головних вулиць Петрограда. На них чекали чотирироки в переповнених літніх хижках зі стінами з пористого каменю, що їхпродували кримські вітри, чотири роки чаю із сахарином і цибулі, смаженої налляній олії, чотири роки нічних обстрілів і тривожних ранків, коли тільки зачервоними або триколірними прапорами можна було дізнатися, в чиї рукиперейшло місто цього разу.

— Я йду в Технологічний інститут.

Сім зляканих голосів зойкнули як один.

— Але ж Кіро! Навіщо це тобі? — Марія Петрівна ледь не задихнулася.

— Хочу бути інженером.

— Кіро, — боязко підхопив Олександр Димитрійович, — ти ж ніколи не любилакомуністів, а сама обираєш таку сучасну і любу їм професію — жінки-інженера!

— Хочеш будувати з ними червону державу? — спитав Віктор.

— Я будуватиму те, що сама захочу.

— Це не є культурна професія для жінки, — додала Галина Петрівна.

— Це єдина професія, — відрізала Кіра, — задля якої не доведеться вивчатибрехні. Бо сталь є сталь. Інші науки — це все чиїсь здогадки, бажання та великікупи брехні.