Нотатки з кухні «переписування історії»

Повернімо країні власну історію!

Тематика книги

Історія, есеїстика, інтерв’ю, національна ідентичність, Голодомор, УПА, ДругаСвітова війна, Помаранчева революція, Євромайдан.

Опис книги "Нотатки з кухні «переписування історії»" Володимира В’ятровича

Історик Володимир В’ятрович зібрав низку власних публікацій — від початку2000-х до нашого часу — та доповнив їх сучасним наративом. Це статті,колонки, інтерв’ю, у яких ідеться про національну ідентичність, Голодомор,визвольну боротьбу й «людей волі», Помаранчеву революцію і Євромайдан,матеріали під грифом «цілком таємно», які одного дня стали «цілкомнетаємними». Значну частину цієї історії автор ретельно дослідив, а ще частину— допомагав творити.

Ось чому це книжка про минуле — авторове, українців, минуле загалом, проісторію як history і story, про колективне й особисте.

Для кого книжка “Нотатки з кухні «переписування історії»”

Для широкого кола читачів, всіх, хто хоче сформувати власний погляд наукраїнську історію та переосмислити як колективну пам’ять, так і подіїнедавнього минулого.

Чому варто купувати цю книгу?

Це книжка не про переписування історії. Вона — про спроби українців написатиісторію власної держави. Звільнитися з полону думок «старшого брата» йдосягнути справжньої незалежності — коли можеш розповідати свою історіювід першої особи. Як історію України, а не Росії, Польщі чи ще когось на нашійземлі.

Про автора

Володимир В’ятрович— історик. Напосаді директора архіву Службибезпеки України розсекретив дотитаємні архіви КГБ. Працював вУкраїнському науковому інститутіГарвардського університету. Викладавв Українському католицькомууніверситеті та Києво-Могилянськійакадемії, очолював Центр дослідженьвизвольного руху. Як керівникІнституту національної пам’ятіініціював декомунізацію. Автор іспівавтор 14 книжок з історії УкраїниХХ століття.

Інші книжки автора

• «Україна. Історія з грифом «секретно»»Володимир В’ятрович, Клуб Сімейного Дозвілля, 2014;
• «Війна і міф. Невідома Друга світова» Максим Майоров, Олександр Зінченко,тВолодимир В'ятрович, Клуб Сімейного Дозвілля, 2016.

Відгуки про книгу “Нотатки з кухні «переписування історії»”

”Книжка прекрасно відображає напругу, з якою Україна переживаєтрансформацію історичної пам’яті. З одного боку, настав час незалежномународові подивитися на свою історію своїми очима, а не очима поневолювачів.Лише так він утвердить суб’єктність. З іншого — демократична Україна не маєвдаватися до силових прийомів, якими комуністичний режим витравлювавпрояви української самосвідомості. Володимир В’ятрович обрав важливу місіюсприяти першому, не вдаючись до другого.” — Мирослав Маринович, проректор Українського католицького університету, в’язень ГУЛАГу (1977–1987).”Напрочуд захопливе чтиво — біжуча історія in fluenti, її неостигла, розжаренамагма, ретельно зафіксована «зсередини» дослідником і учасником, якомуУкраїна завдячує кількома найуспішнішими реформами минулого десятиліття.Той випадок, коли автор має повне право сказати про себе Шевченковимисловами: «Історія мого життя є частина історії моєї батьківщини»..” — Оксана Забужко, письменниця, лауреатка Шевченківської премії.

Найкращі цитати книжки

Про учасників ОУН та УПА

Історики люблять давати узагальнені назви якимсь періодам минулого,сукупності подій чи групам людей. Так можна відразу підкреслити їхню(періодів, подій, людей) визначальну характеристику, щось, що робитьїх унікальними, вирізняє серед інших, об’єднує їх. Учасниківвизвольного руху ОУН та УПА я для себе назвав «Люди волі». Другеслово у двох значеннях, передбачених у нашій мові. Волі — яквнутрішнього стрижня, незламності, цілеспрямованості. І волі яксвободи, особистої та колективної, національної. Адже гаслом їхньогожиття було «Воля або смерть». І вони довели, що для них це не простопатетичні слова.

Чому Помаранчева Революція не принесла очікуваних здобутків

Період 2005–2010 років став часом невикористаних нами всіма —владою, громадянами — унікальних можливостей. Ми виявилися неготовими. Схоже, як і в 1918 році, Україна знала, як вибороти державу,але не знала, як її будувати. Українці були чудовими опонентами влади— повстанцями, дисидентами, вміли боротися з нею, не вмілискористатися її здобуттям. З одного боку, не було людей, підготовленихдля зайняття державних посад (адже наші молодіжні організації навітьв незалежній Україні готували партизан і лісовиків, а не необхіднихкраїні службовців), з іншого — громада категорично не сприймала«своїх» при владі. Адже для українців влада була завжди чужою. Тож,коли в ній з’явилися «наші», ми геть не знали, як з ними поводитися.Одні, як звично, бачили у владі ворогів, і тих, хто пішов на державнуслужбу, вважали мало не запроданцями. Інші вдавалися в іншукрайність — боялися сказати бодай щось критичне про «наших» ізаплющували очі на те, як вони впевнено ставали схожими на минулихопонентів.